Любенко Д.М.

МІЖНАРОДНОМУ СПІЛКУВАННЮ – МІЖНАРОДНУ МОВУ!

Стаття описує принциповий механізм безпосередньої взаємодії національних мов між собою та дає практичні й дієві рекомендації стосовно захисту малих етнічних мов проти деструктивного впливу світових мов зa допомогою використання національно нейтральної мови-посередника есперанто.
 
La artikolo priskribas principan mekanismon de senpera interagado, kiu okazas inter naciaj lingvoj, kaj proponas praktikajn kaj fruktodonajn rekomendojn rilate al defendado de malpli fortaj lingvoj kontrau la detrua influo de la pli fortaj (t.n. mondaj) lingvoj per uzado de nacie neutrala pontolingvo Esperanto.

І чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь
Тарас Шевченко

Ані для кого не є секретом, що між мовами існує гостра конкурентна боротьба. За своєю суттю вона абсолютно нічим не відрізняється від людських війн. Результат один: хтось буде переможеним.

Боротьба ведеться за наступне:

1. сфери використання (побутова чи вузькоспеціалізована лексика);

2. географію розповсюдження;

3. кількість носіїв.

Той, хто виграє, отримає шанс на існування в майбутньому. Це ніщо інше, як закон джунглів. Але якщо у тваринному світі вбивство чи смерть однієї-двох особин майже ніяк не впливає на загальну ситуацію виживання усього виду, то у світі мовного та культурного розмаїття зникнення мови – і разом з нею культури – призводить до набагато більших втрат, бо кожна мова індивідуальна та неповторна.

Втративши мову, ми неначе втрачаємо ключ до замка, що висить на скрині багатства багатомовності, бо втрачається доступ до інформації (звичаї, традиції, література тощо) “закодованої” тією втраченою мовою.

Як це не дивно, але зараз мови зникають швидше, ніж види тварин на Землі…

Оскільки перед людством завжди стояла проблема взаєморозуміння за умови відсутності дієвого засобу міжнародного спілкування, то багатомовність і донині розглядається як перепона, яку слід долати усіма можливими способами. Людство не багато чого досягло тут. Зазвичай в якості інструменту міжнародного спілкування використовувалася чиясь національна мова. Це була спочатку латина, потім французька, а зараз англійська.

Не слід також думати, що люди вибрали ці мови свідомо та за власним бажанням. Просто економічно та військово сильніша держава нав’язувала своїм слабкішим сусідам власний варіант “розв’язання” задачі.

Механізм взаємодії мов між собою у вищеописаній “дикій” ситуації графічно можна зобразити так:

 

Як бачимо кожна мова має свою нішу, свою сферу використання та впливу. Тут синя та чорні стрілки означають напрями впливу однієї мови на іншу. Зазначу, що елементи першої мови (чорні стрілки) глибше входять у другу. Червона ламана лінія вказує зону взаємодії, тобто ті місця, де мови впливають одна на одну.

Дана ситуація дуже схожа на роботу агрегату або двигуна, який забули змастити. Наслідки очевидні – після нетривалої роботи якась (частіше за все найбільш важлива та дорога)  деталь вийде з ладу, обов’язково пошкодивши якомога більшу кількість інших, що були у безпосередньому зчепленні з нею.

Аналізуючи цей механізм, ми можемо виявити наступні недоліки:

1. абсолютно нелогічно використовувати національну мову для  міжнаціонального спілкування – це все одно що забивати у стіну цвяхи мікроскопом;

2. опанувати будь-яку етнічну мову на тому ж рівні, на якому нею володіють носії від народження дуже дорога і тривала справа: максимум зусиль, але мінімум результатів. До того ж ви завжди відставатимете від них на крок, на півкроку, на міліметр;

3. якщо підходити до цього питання з позицій етики та моралі, то це просто не справедливо! Оскільки всі національні мови мають одне і те ж саме завдання, а саме: обслуговувати потреби у спілкуванні народу-носія, то виникає закономірне питання: “Чим моя мова гірша?!” Так в тому і вся штука, що нічим не гірша і не краща. Всі етнічні мови у світі за своєю суттю однакові. Різними вони можуть бути тільки за своєю структурою, граматикою.

Хоча дана схема має багато недоліків, але є і одна перевага – надприбутки в інституційному секторі.

Так, у жовтні 2005 року професором Женевського університету, фахівцем у галузі лінгвоекономіки паном Франсуа Гріном був опублікований звіт, в якому він дослідив мовну ситуацію Євросоюзу. Найбільш вражаючим висновком звіту є те, що з причин панівного положення англійської мови у світі Великобританія отримує 17-18 мільярдів євро щороку.

Зрозуміло, що не йдеться про прямі виплати Об’єднаному Королівству з мовних причин, а тільки про 75% з усіх надходжень, які професор оцінює, як наслідок гегемонії англійської у світі, а не демографічною вагою самої мови.

Ці суми країна отримує з таких джерел:

1. економія від нехтування викладанням іноземних мов, а саме: по досягненню 14-16-річного віку школярів уже не навчають іноземним мовам. Вважається, що англійська достатньо розповсюджена, а тому нащо витрачати гроші? Ця практика частіше за все призводить до катастрофічних наслідків. Бувший посол ФРГ Томас Матушок з цього приводу каже: “Я боюся, що молодь, яка не знає нічого, наприклад, про Німеччину, може пройнятися ненавистю до іноземців. Так починаються війни, такою була сумна історія Франції та Німеччини протягом століть” [5].

2. 700 тисяч іноземних студентів, які приїздять на мовне стажування. Дуже легко проілюструвати це на прикладі США: на початку березня 2007 року Сполучені Штати асигнували 1 мільярд доларів на допомогу латиноамериканським країнам. З цього мільярду 75 мільйонів доларів пішло на те, щоб полегшити молодим латиноамериканцям вивчати англійську мову і згодом продовжити її вивчення в Штатах.

3. від продажу літератури (як паперової, так і електронної), що прямо або опосередковано пов’язана з вивченням англійської. Це підручники, довідники, словники тощо. Коли в Англії заговорили про скорочення масштабів діяльності Британської Ради (організації по пропаганді англійської мови, культури та способу життя за кордоном), на це миттєво відгукнувся... фінансовий додаток до газети “Ґардіан”. І це не дивно! Адже 1% бюджету складає експорт книжок [6]. Причинно-наслідкові зв’язки наведені нижче на схемі [6].

Тепер слід описати механізм витіснення однієї мови іншою. Я не зупинятимуся на ситуаціях, коли є пряма та безумовна заборона вивчати мову у школах або ж видавати нею літературу тощо.

Так от, цей процес проходить приблизно так: через надмірні запозичення, які допускають носії, з однієї мови у словник іншої проникають лексичні елементи, змінюючи при цьому словниковий запас останньої. Ще можливо відносно просто виправити (хоча і досить складно) ситуацію, якщо ці запозичення розповсюдилися на вузькоспеціалізовану лексику (комп’ютерна, економічна, політична тощо), а от зміни у побутовій лексиці вже майже невідворотні... Чим більша кількість іншомовних запозичень у побутовій лексиці, тим швидше протікає процес асиміляції.

Наступні покоління (приблизно два-три в залежності від швидкості асиміляційних процесів) вже відірвані від культурних набутків минулих поколінь. Вони втрачають свою ідентичність або іншими словами – національне коріння, національну свідомість. Такими людьми легше маніпулювати, чим і користуються дуже часто. Наприклад, пригадаймо тільки виборчі кампанії в Україні та політичні спекуляції на мовному питанні.

Ось два приклади тиску однієї мови і наступної асиміляції іншої:

1. “У зв’язку з глобалізацією мовам загрожує не тільки винищення, яке схоже на знищення деяких видів тварин... Англо-американська хвиля накриває нас і загрожує потопити наш маленький мовний корабель”, – писав Ґерт Кейтель у газеті “Шпіґл” в жовтні 2000 року, стверджуючи, що англійська вже глибоко проникла в структуру німецької мови:
   Англійська граматика глибоко укорінилася в німецькій мові, яка морфологічно змінюється. Невластиві німецькій мові засоби вираження зачіпляють душу мови. Є різниця між “робити гроші” (to make money) та заробляти їх. Противники американізації мають ще один аргумент: відсутність мовної естетики – від вимови і до орфографії”. [1]

2. в епоху становлення та укріплення радянської влади теоретиками марксизму-ленінізму був узятий курс на поступове зближення націй та мов з метою побудови єдиного мовно-культурного радянського простору. На ділі цей процес для союзних мов радянських республік вилився у банальну русифікацію. Це не обминуло і українську мову: з неї свідомо викидалися усі самобутні елементі, щоб максимально спростивши, наблизити її до російської.
   Наприклад, за правописом 1929 року українська літера “л” повинна вимовлятися пом’якшено: щось середнє між твердим звуком л та ль. Але зараз звук, як і у російській мові, твердий.
   Наступний приклад: українська мова втратила літеру ґ. За вимовою звук ідентичний тому, що у російській, але такої літери в російській мові ніколи не було. На щастя після здобуття Україною незалежності вона була реабілітована і знову присутня в українській абетці. Хоча людей, які володіють її правописом, досить мало. [2]

Давайте тепер розглянемо справедливішу ситуацію: в якості інструменту міжнародного спілкування використовується саме міжнародна за своєю суттю мова.

Графічно взаємодію двох етнічних мов у нових умовах зобразимо так:

Як і в першому випадку кожна з них має свою нішу та свій вектор впливу. Але напряму етнічні мови вже не взаємодіють. Ця взаємодія відбувається через національно нейтральну мову, яка виконує роль мосту, буфера, посередника. При чому зони взаємодії з нею виділені зеленим кольором. Він символізує саме конструктивну та безболісну взаємодію, в той час як червоний на першому малюнку – деструктивну.

Зараз наш гіпотетичний агрегат вже працює зі змащенням.

Переваги другої схеми очевидні:

1. використовувати інструмент за своїм призначенням – це логічно. Назва статті говорить сама за себе.

2. опанувати есперанто на достатньому для самовираження рівні можна приблизно за 3-6 місяців (для порівняння – англійську за 3-5 років).

3. використання національно нейтральної мови есперанто абсолютно справедливе по відношенню до інших етнічних мов! Це щось на кшталт лінгвістичного рукостискання, національної волі, рівності та братерства у нейтральній зоні – зоні рукостискання [3]. Розмовляючи есперанто з іноземцем, ви неначе робите крок назустріч одне одному. А це вже реальне підґрунтя до співпраці.
   Прагнення до справедливості може доходити до абсурду. Дехто вважає, що проблему міжнародного спілкування можливо розв’язати, користуючись не однією, а декількома мовами (наприклад, англійською, французькою та німецькою), але з обов’язковою умовою: усі представники країн, чиї мови є офіційними на конгресах, конференціях, засіданнях чи зустрічах, зобов’язані доповідатися нерідною для себе мовою: англійці – французькою або німецькою, французи – німецькою або англійською, а німці – чи французькою, чи англійською. Якби така система працювала, то усі “титуловані” нації відразу зрозуміли, в які умови вони ставлять інших, вимагаючи висловлювати свої думки незвичними для себе засобами.
   Звісно, ця система принципово нічого не змінює – тільки більша кількість держав користувалася б мовними привілеями.

4. опанувавши есперанто, легше опановувати інші іноземні мови – цей факт неодноразово був доведений експериментально.

Щоправда, є один недолік: перш ніж користуватися цим механізмом, слід розповсюдити якомога ширше нейтральну мову есперанто.

Тепер слід пояснити чому ж національно нейтральна мова есперанто не спричиняє на стільки деструктивний вплив, як, наприклад, англійська.

По-перше, у світі просто немає такої нації як есперантисти. Кожен носій есперанто має іншу національну ідентифікацію та ототожнення. А тому, якщо немає окремої нації, то і не може бути свідомо координованого впливу.

По-друге, есперантські слова, зазвичай, довші за англійські (особливо, за кількістю складів), а тому інші мови не схильні їх запозичувати.

По-третє, есперанто гнучкіша мова і часто її засоби дозволяють виразніше висловлювати думки. Так, наприклад, англієць може сказати мовою есперанто: “Mi estas 20 jarojn aga” (I am 20 years old), в той час як француз використає форму “Mi havas 20 jarojn” (J’ ai 20 ans), а українець може висловитися інакше: “Mi estas 20-jara” (Я двадцятилітній).

По-четверте, вимова та написання есперанто ближча, ніж англійська, до багатьох європейських мов. Наприклад, вираз la sua love story (історія кохання), що був узятий з італійської газети, більше відповідає есперантському amafero, ніж англійському love story. [1]

Тепер давайте перейдемо до питання мовного захисту, бо все написане вище було, як кажуть, “ліричним відступом для створення позитивного настрою”.

Власне сам механізм вкладається у одне-єдине речення: “Вдома користуємося рідною мовою, а за межами домівки – нейтральною мовою есперанто”. Поняття дому не обмежується поняттям будинку, квартири чи хати, а значно ширше, і вміщує у собі поняття етносу, народу, нації.

Я пропоную назвати цей принцип принципом територіального розмежування сфер використання мов.

Так от, якщо друга частина принципу розмежування прямо каже яку мову слід застосовувати за кордоном та з іноземцями, то перша частина відсилає до поняття рідної мови, заставляючи кожного задуматися, а яку ж саме мову вважати для себе рідною! І ось тут кожен вирішує сам за себе.

Оскільки есперанто через свою національну та культурну нейтральність є ”нічиєю”, то етнічні мови не розглядають її як конкурента, не відчувають конкуренції з її боку – сфери ж використання у них різні! – а тому нею можуть послуговуватися всі на рівних умовах.

Додам, що усвідомивши суть принципу, кожен бере на себе посильну відповідальність за подальший розвиток і майбутнє своєї рідної мови.

Приклад автора статті є показовим: маючи етнічне українське коріння (батько та мати українці), мешкаючи на Україні з двох років, знаючи культуру, звичаї, історію і – що найголовніше – володіючи українською мовою, він розмовляв російською!

Зараз же, пройнявшись духом так званої “внутрішньої ідеї” есперанто і познайомившись з вищенаведеним принципом розмежування, критично переглянув ситуацію, змінив мову щоденного спілкування з російської на українську, після чого усвідомив себе українцем не на папері, як було до того, а саме у серці та глибині душі.

Такі випадки не поодинокі. Серед носіїв есперанто національно свідомі люди, які розуміють важливість рідної мови та значення есперанто, зустрічаються значно частіше.

Висновки: для досягнення найвищих результатів описаний механізм необхідно застосовувати паралельно з загальнодержавними заходами національного відродження та вироблення національної ідеї, яка обов’язково повинна бути об’єднуючою за своїм змістом. Необхідно також зрозуміти, що ніякий уряд не зможе нічого вдіяти, якщо не відбудеться самоусвідомлення кожного мешканця країни як представника та повноправного члена нації, а не просто мешканця якоїсь території...

 

Література
1) Ульрих Маттиас “Христианство и эсперанто”.
2) Ульрих Линс “Опасный язик. Книга о преследованиях эсперанто” / Пер. с эсперанто. – М.:Импэто, Права человека, 1999. – 576 с.
3) Линецкий М.Я. Золотая книга эсперанто. – К.: Издательский дом “Богдан”, 2006. – 160 с.
4) Звіт Франсуа Гріна
5) “Школьникам Великобритании полезнее учить бенгальский, чем немецкий” // http://www.e-novosti.info/ від 4 лютого 2007 року.
6) А.С. Мельников «Диалог культур: все ли равно, на каком языке?»
7) Клод Пирон “Евpопейское хитpосплетение языков”